Таміла Кошман
Рейтинг
+150.23
Сила
408.56

Таміла Кошман

t-koshman

Бути дитиною

Я люблю спостерігати та аналізувати поведінку людей. Але, у зв'язку з моїм особливим місцем роботи, я проводжу більшість часу тепер з дітьми. І це дивовижно! Сьогодні, наприклад, дивилась, як старший брат (років 11), турбувався про свою сестру (років 6).  «Так, маленька, ти руки точно помила? Давай я допоможу тобі їх витерти, щоб ти не забруднила свою сукню», «Візьми мене за руку і нічого не бійся!», «Ти точно не голодна? Давай я своє яблуко віддам, щоб ти поїла і далі гралась».  В той момент...
Читати далі →

Недописане. Уривок.

"… що робити, коли в один момент руйнується твій світ? От ти живеш, будуєш та вимальовуєш плани, мрієш, твориш, розвиваєшся, а тут, невідомо з яких причин — все за мить втратило будь-який сенс. Раптово. Назавжди.  Я засинаю з цією думкою вже третій день поспіль, коли прокидаюсь та чищу зуби, коли йду на роботу або прасую рубашку, сиджу за ноутом, коли говорю з другогом за чашкою міцної кави, коли приймаю душ та готую собі вечерю, коли дивлюсь у стелю о 4 ранку. Мій світ, який я так кропі...
Читати далі →

Сила слабощів

Ми слабші, насправді, ніж здаємось. Коли носимо 20- ти кілограмові пакети з продуктами додому, ходимо на високих підборах цілий день, а потім прибігаємо і готуємо «кулінарні шедеври» — все одно залишаємось слабкими. Коли стаємо завзятими домогосподарками, які в день перероблюють сотні тисяч справ та коли не вміємо стримувати сльози, які, як на зло, стікають по щоках. Слабкі, бо просимо вибачачення у людини, яка по-справжньому нам дорога, навіть принижуючи власну гідність. Не можемо бути з кимо...
Читати далі →

сroyez en votre rêve

«Воно ж правда здійсниться?» — міцно тримаючи за руку питає вона. «Правда. Головне вірити. Всім серцем» — відповідаю їй. Але, в думках все зовсім по-іншому: цей світ буває занадто цинічним, і окрім щирої віри нічого й не залишається. Мені не хочеться, щоб вона знала, які бувають люди, і, що не завжди бажання можуть справдитись. Мрії залишаються мріями, а реальність, яка пронизує, немов морозний подих вітру – буває жорстокою. Люди, сповнені образи та відчаю, закупорюються у власний панцир....
Читати далі →

Щось

Ранок. Її скуйовджене волосся. Його ніжний поцілунок в чоло. ЇЇ руки, що тендітно переплітаються з його пальцями. Його міцні обійми. Її останні сльози. Місто, в якому почуваєшся беззахисним, і, часом, по-чарівному самотнім. Ніколи не знаєш, коли закінчується одна історія, і починається вже інша. Не вловлюєш ті короткі проміжки щастя, що вриваються в життя. Не помічаєш часу, який пролітає над прірвою небуття в «невідоме минуле». Так мало слів, і так багато запитань, що сколихують свідомість. ...
Читати далі →

Сільная і нєзавісімая, да?

Як тільки люди чують, що ти живеш окремо, сама себе забезпечуєш і не впускаєш в життя пересічних чоловіків – все, не встигнеш і оком повести, як на тобі клеймо: сильна і незалежна. «А коли сорок котів заводити будеш?» — підіймаючи кутики губ, питають вони.  Інколи, просто посміхаєшся, інколи, віджартовуєшся або ж просто ігноруєш. Зараз буде хвилинка антиреклами, але я знаю, що ніколи не буду ідеальною жінкою. Готувати ненавиджу, знаю лише 10 рецептів деяких страв. Вдома майже не проводжу час...
Читати далі →

Дівчинка-Сонце

Твої пальці тендітно накручують пасмо волосся, а думки, які витають та одночасно перемішуються – втратили свою ідентичність. Ти вся, ніби зроблена із світла. Завжди посміхаєшся, навіть незнайомим людям. Ти – океан енергії, в який хочеться пірнути з головою. Часом здається, що найбільша проблема твого життя – це недостатня кількість людей, яким ти можеш принести щастя. Очі наповнені життям. Ти сама життя! Бурхливе, неодноманітне, цікаве, непередбачуване, загадкове… На твоєму робочому столі зобр...
Читати далі →

Холодно.

Вона каже мені: «Холодно». Дивна. На вулиці плюс три, а зиму обіцяють морозну. Це ж ще навіть не мінусова температура. Але вона повторює: «Холодно». Ніби ж в’язаний светр на ній, шапка, шарф, навіть взуття вже зимове одягнула. А вона знову і знову промовляє: «Холодно». І, не говорить же, що змерзла, наприклад.  З  дивним тремтінням, навіть тугою в голосі, каже це незрозуміле «холодно». І що хоче, щоб я зробила? Може чаю слід випити? А вона, ніби читаючи думки,  тихенько так: «Ти не...
Читати далі →

Розкажи мені про щастя...

Ми кожного дня чуємо про щастя, але так мало знаємо, що потрібно, аби його було більше, що воно означає і в чому його секрет. Для кожного воно різне, але коли перебираєш в голові хороші моменти, то на обличчі з`являється щира посмішка.    Це запах лісу, після дощу. Теплий чай та м`яка подушка. Бажання, яке ти загадуєш, коли падає зірка. Неочікуваний подарунок від дорогої людини. Коли любиш своє відображення в дзеркалі. Холодний душ, після спекотного дня. Останнє тістечко, яке залишилось в хол...
Читати далі →

Осінні замальовки

Осінь непомітно підкралась до мене. Навшпиньках, так, ніби хотіла налякати та схопити у свої меланхолічні обійми. Перебираючи речі в шафі, я з надією хочу знайти той коричневий, в’язаний светр, який дуже люблю. Але мої старання виявляються марними. Він схований під тонною інших, часом непотрібних речей. Чому не можна поскладати частину, а іншу викинути — думається вголос. Мабуть, тому, що ця справа потребує часу, якого так мало, і так забагато водночас, особливо восени. Взагалі, я люблю цю пору ...
Читати далі →