Подорожній нарис

Засмальцьований вагон потягу. За вікном видніються силуети дерев, а через кожні декілька метрів в очах відбивається світло ліхтаря. Заснути ніяк не вдається, бо як завше, у вагоні вирують життєві пристрасті. В голові звучить давно забута мелодія, яку я чимдуж стараюся пригадати. Дивно, але відчуття, що я знаходжусь у паралельній реальності, і все, що сталося зі мною за ці дні – звичайний політ фантазії. Дуже складно вдається систематизувати думки, що так заплутались в моїй голові.
Переїзд. Домовитись про квартиру. Приготувати презентацію. Купити щось поїсти моєму коту. Стоп, я ж забула сукню забрати. А ще треба шукати квартиру. І квитки замовити.

Слід інколи відпочивати, бо очі злипаються, не зважаючи на те, що мій внутрішній голос «спілкується» із свідомістю.І от уже ранковий Київ. На вулиці так холодно, що починаєш шкодувати про той теплий светр, який не впихнув у дорожню сумку.  Але як же гарно довкола. Повсюди вирує спокій. Мабуть, саме його мені бракує останнім часом, бо в такому стані можна врешті-решт розібратись у Собі.

І от знову я крокую до вокзалу. Шукаю гроші, щоб купити квиток, а із сумки випадають ключі, помада, ковдра, велосипед, Всесвіт. Скільки можна бути такою незграбною та мати одвічний безлад?  Хоча, я розумію, що він не лише в сумочці, а й в моїх думках. Випадково опиняюсь у забігайлівці, в які була уже давно, а потім дізнаюсь новину, яка шокує на декілька секунд. Ні-ні, тільки не зараз, але солоні краплі вже не втримуються на очах і стікають по обличчю. В голові лише одне питання: чому саме сьогодні весь світ проти мене?

Складно опанувати свої емоції та біль, коли він виривається із-під грудей. Лише сльози і несправедливість цього світу стискають твоє серце. Але, раптом з’являється записка від сусіднього столика. Там намальований медведик, який просить мене посміхнутись. Поруч сидить рятівниця – Ліка. В той момент я переконалась, що хороших людей достатньо, і лише любов має змогу подолати всю жорстокість на землі. Через годину, після нашого знайомства, я відчула легкість і світло, яке подарувала мені Ліка. Я обіймаю свою рятівницю і обіцяю сама собі, що впорюся з усіма труднощами. Але, поки на мене чекає засмальцьований вагон потягу, в якому вирують життєві пристрасті…

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте