'Всё, что нас не убивает – делает сильнее'

Ми кажемо слово ‘біль’ частіше, аніж слово ‘щастя’.  Чому вуста вимовляють його із таким тремтінням та тугою в серці? Невже, є щось таке в цьому слові, що навіть промовивши його — очі наповнюються  слізьми?
Коли мені було чотири роки, то мене сильно вкусила собака. Тоді я подумала, що більшого болю не існує, аніж цей.
Коли мені було чотирнадцять, то я обожнювала літературу та писати твори. Але, одного разу, викладач сказала, що в мене нічого не виходить і ніколи не вийде. Тоді я зрозуміла, що цей біль в рази сильніший, аніж той, із собакою.
Коли мені виповнилось вісімнадцять, то я нарешті усвідомила, що ніколи не дізнаюсь, що ж таке, цей «справжній біль». Але, я знаю напевно, що він супроводжується стражданнями, сльозами, постійним самоаналізом та питанням: «чому це сталось саме зі мною?»

Важко жити без рожевих окулярів та казок. А ще важче жити у світі, де більше  не вірять у любов. Так дивно чути, коли тебе заспокоюють словами: «Та, ти ще й не знаєш, що таке біль/зрада/відчай. От я пережив таке…» і починається. Звідки ти, друже, можеш знати, як сприймає цей світ чужа тобі людина, і що в неї всередині. Може для неї смерть хом’яка, набагато значуща, аніж розрив стосунків, наприклад. І для чого ми взагалі порівнюємо власний біль з відчуттями інших? У кожного свій світ і свої рамки. Навіть, якщо вони стосуються почуттів. Так само із болем. В кожного він власний, і, що одного зробить сильнішим, іншого може вбити. Елементарні речі, здавалось би. Але не всі їх розуміють.

За ці пару місяців я багато думала. Інколи плакала, інколи сміялась, але промовляла із надією: «Всё, что нас не убивает – делает сильнее». Лише це рятувало мене у найжахливіші моменти. І, я знаю, що таке біль. Але, я знаю також, що таке щастя. І, ці поняття мають гармоніювати між собою, аби був відносний баланс.
Так хочеться, щоб більше не було боляче. Нікому-нікому. Але, без цього неможливо було б  дізнатись та відчути справжні хвилини радості, задоволення, ейфорії. Тому, може й не так шкідливо відчувати біль, адже потім настане щастя. І внутрішній баланс.
Головне ж витримати, правда?!