Недосказане. Уривок

«Я так багато маю тобі сказати. Про тебе. Для тебе.

Ти залишишся назавжди чимось прекрасним в моєму житті.

Зараз, коли все скінчилось, розумію ту порожнечу, що глибоко засіла в серці.

Я знаю, що твоє життя зараз яскраве та безтурботне, як тоді, але часом хочеться просто спитати, як ти. Ти хоч щось їси? Чи тепло вдягнулась, бо на дворі вже холодно? Яке нове слово вивчила за сьогодні? Скільки ідей вже реалізовуєш? Сумуєш?

Я пишу, пишу кожного дня, навіть кожну годину, але все тримаю у своїй голові. Я ніколи не зможу більше сказати  тобі, що сколихує мою підсвідомість, бо розумію, що це вже немає жодного сенсу. Знаєш, а взагалі, життя втрачає краплину сенсу, коли губиш щось світле та хороше.

Хотів би тобі сказати, що я почав якось по–особливому ставитись до звичайних речей. Дивлюсь, але бачу щось більше, сильніше, прекрасніше. Можливо, не тільки очима, а й чимось глибшим, якоюсь матерією всередині. Ти б, мабуть, розсміялась, якби почула подібні слова від мене, але це справжнісінька  правда.

Відстань, що між нами — тепер, не настільки велика, як в наших серцях.

Мені по-щирому шкода, що все так. І, якби можна відмотати час назад, то я б доклав багато зусиль, аби змінити цей клаптик історії, який зв’язував нас невидимою силою.

Від тебе залишився лише той загадковий лист. Він навіть пахне тобою. Коли я читаю, то в голові звучить голос, що відлунням відкликається в серці. Мене це трохи зігріває, коли я перечитую його.

Бути з тобою – неможливо. Але, я хочу, щоб ти знала і відчувала, що без тебе неймовірно самотньо і сумно.

Нехай ти залишишся лише в моїй пам’яті.

 Я нікому не розказуватиму про цей фантастичний епізод мого життя.

Тільки тобі.

Тільки про тебе».